Хозяйственный суд Харьковской области позволил коммунальному предприятию облагать пустые квартиры двойному тарифу

Хозяйственный суд Харьковской области позволил коммунальному предприятию «Комплекс по вывозу бытовых отходов» облагать пустые квартиры двойному тарифу на вывоз мусора. Об этом стало известно из решения суда от 14 мая.

Категорія справи № 

922/224/18

: Господарські справи; Застосування антимонопольного законодавства; оскарження рішень Антимонопольного комітету або його територіальних органів.

Надіслано судом: 21.05.2018. Зареєстровано: 21.05.2018. Оприлюднено: 23.05.2018.

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під’їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» травня 2018 р.Справа № 922/224/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В          

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом   Комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів , м. Харків     до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків   про визнання недійсним та скасування рішення за участю представників учасників справи:

позивача — ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача — ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство «Комплекс з вивозу побутових відходів» звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, відповідач, в якому просить суд визнати недійсним та скасувати рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.11.2017 №158-р/к у справі №1/02-24-17 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірне рішення є необґрунтованим, в його основу покладені припущення, а не доведені обставини, воно прийнято упереджено та не об’єктивно, при поверхневому дослідженні обставин справи, та висновки адміністративної колегії спростовуються висновком науково-правової експертизи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка ОСОБА_4 Національної академії правових наук України.

Зокрема, вказує на те, що у своєму рішенні від 28.11.2017 № 158-р/к Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України вважає, що послуги з вивезення твердих побутових відходів у розумінні абзацу 13 ст. 1 Закону України Про захист економічної конкуренції є товаром; відділенням практично безпідставно було постановлено про зловживання підприємством монопольним (домінуючим) становищем на  ринку, що передбачено ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції; наказ Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів від 28.09.2016 № 302/інф. є обґрунтованим та заснованим на діючому законодавстві України, Договорі між Департаментом житлового господарства Харківської міської Ради та Комунальним підприємством Комплекс з вивозу побутових відходів Харківської міської ради на надання послуг з вивезення побутових відходів від комунальних будинків та інших багатоквартирних будників № 324 від 27.12.2011, Публічному договорі Про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 28.12.2011 з Додатком № 1, який було опубліковано в офіційному друкованому виданні Харківської міської ради Харьковские Известия (№ 153/2 від 28.12.2011), прийнятий на основі економічно обґрунтованих показників і обрахунків та враховує і забезпечує інтереси усіх споживачів послуги мешканців міста Харкова.

Ухвалою суду від 07.02.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та у справі призначено підготовче засідання на 28.02.2018 о 10:30.

22.02.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. В якості заперечень проти позову зазначає про наступне:

— оскільки послуги в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова, надає лише КП КВПВ, у споживачів відсутня альтернатива щодо отримання зазначених послуг у інших субєктів господарювання. Прийняття КП КВПВ наказу № 302/інф. може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, оскільки вони вимушені сплачувати вартість послуг у подвійному розмірі від встановленої вартості послуг. За відсутності конкуренції на ринку надання послуг у визначених територіальних межах, окремі власники квартир житлових будинків, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, не мають альтернативних джерел придбання зазначених послуг, тому вимушені погоджуватись на умови КП КВПВ;

— відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що неправильно визначено послуги як товар, оскільки відділення при реалізації наданих законом повноважень керується спеціальним законодавством, а саме законом України Про захист економічної конкуренції та Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища субєктів господарювання на ринку, яка затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 01.04.2002 № 317/6605 (зі змінами та доповненнями). Згідно зі статтею 1 Закону України Про захист економічної конкуренції товаром є будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери). Рішенням № 158-р/к визначено, що послуги у розумінні абзацу тринадцятого статті 1 Закону України Про захист економічної конкуренції є товаром. При цьому, визначення послуг товаром Відділенням здійснено з дотриманням Розділу 4 ОСОБА_5;

— висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обовязковим для суду;

— позов побудований на припущеннях, а не на належних і допустимих доказах, а тому такий позов не може бути задоволений.

28.02.2018 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, в якій позивач відхиляє заперечення відповідача, з огляду на наступне. Ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта — це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Враховуючи вищевикладене, КП КВПВ звернулося для проведення науково-правового експертного дослідження до Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка ОСОБА_4 — установи, яка має значний досвід проведення наукових досліджень, та функціонує в системі Національної академії правових наук України (вищої галузевої наукової організації України).

Ухвалою суду від 28.02.2018 підготовче засідання було відкладене до 19.03.2018 о 10:15.

07.03.2018 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив, в яких відповідач відхиляє доводи позивача, викладені у відповіді. Зокрема, вказує на те, що відділення не заперечує, що відповідно до статті 73 ГПК України висновки експертів є доказами. Однак, статтю 73 та 98 ГПК України необхідно тлумачити у системному звязку із всіма їх частинами та пунктами. Так, відповідно до абзацу другого частини другої статті 98 ГПК України предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Більше того, згідно з частиною першою статті 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обовязковим для суду. Питання, які КП «КВПВ» поставило на вирішення вказаної експертизи є виключно правовими.

Ухвалою суду від 19.03.2018 підготовче засідання у справі було відкладене до 28.03.2018 об 11:30.

Ухвалою суду від 28.03.2018 строк підготовчого провадження був продовжений до 07.05.2018 та підготовче засідання було відкладене до 02.05.2018 о 10:00.

03.04.2018 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд долучити о матеріалів справи копію висновку експертного економічного дослідження №26101 від 26.03.2017 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. ОСОБА_5.

Ухвалою суду від 02.05.2018 підготовче провадження у справі №922/224/18 було закрите та справа була призначена до судового розгляду по суті на 07.05.2018 об 11:00.

Ухвалою суду від 07.05.2018 розгляд справи був відкладений до 14.05.2018 до 11:30.

У судовому засіданні 14.05.2018 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відходи:

1) побутові відходи відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, повязаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення;

2) послуги з вивезення побутових відходів збирання, зберігання та перевезення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування;

3) тверді відходи залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, товарів, продукції, що не можуть у подальшому використовуватися за призначенням.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про жилого-комунальні послуги», виконавцем послуги є субєкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживачем — фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно ст. 3 названого Закону, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб’єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про жилого-комунальні послуги», законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Стаття 7 названого Закону, зокрема, передбачає умови визначення органом місцевого самоврядування виконавця житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги послуги з вивезення побутових відходів віднесені до житлово-комунальних послуг.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов’язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно  до рішення  XXV  сесії  Харківської  міської  ради  IV скликання  від 06.10.2004 № 134/04 Про створення комунального підприємства Комплекс  з  вивозу побутових відходів, останнє належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та керується у своїй діяльності Конституцією УкраїниГосподарським кодексом  УкраїниЦивільним кодексом України, Законами України Про житлово-комунальні послуги, Про місцеве самоврядування в  Україні, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Харківської міської ради, виконавчого комітету Харківської міської ради,  розпорядженнями Харківського міського  голови, іншими  чинними  нормативно — правовими  актам України  та Статутом.

Засновником  та  власником  підприємства є  територіальна громада  міста Харкова  в  особі  Харківської міської  ради.

КП Комплекс з вивозу побутових відходів Харківської міської ради є юридичною особою та зареєстроване 10.01.2005 № 14801210000005531 (ідентифікаційний код — 33290649, місцезнаходження: 61140, м. Харків, пров. Золотий, 4).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Про визначення виконавців послуг з вивезення побутових відходів у місті Харкові № 940 від 28.12.2011, КП КВПВ визначено одним із виконавців послуг з вивезення побутових відходів у м. Харків.

Послуга надається на підставі Договору № 624 від 27.12.2011, укладеного між Департаментом житлового господарства Харківської міської ради та КП КВПВ на надання послуг з вивезення побутових відходів від комунальних будинків та інших багатоквартирних будинків, де у Додатку № 1 визначено частину території м. Харків для надання послуги та Публічного договору Про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, який було опубліковано в офіційному друкованому виданні Харківської міської ради Харьковские Известия (№ 153/2 від 28.12.2011). Сторонами Публічного договору є КП КВПВ та власник (наймач, орендар) квартири, розташованої в житловому будинку комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Пунктами 1 та 7 Договору № 624 та п. 1 та 21 Публічного договору на КП КВПВ покладено обовязок вивезення усіх утворених побутових відходів.

У пунктах 9 та 10 Публічного договору передбачено необхідність вимірювання обсягу надання послуги, її якості, норм та вартості.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтею 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

За статтею 31 Закону України Про житлово-комунальні послуги виконавці (виробники) послуги здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на її виробництво (надання) і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).

Відповідно до п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1010 від 26.06.2006 (далі Постанова № 1010) тарифи на послуги з вивезення побутових відходів є грошовим виразом витрат із збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізації, знешкодження та захоронення 1 куб. метра або 1 тонни (за наявності вагового обладнання) побутових відходів, розрахованих на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку та податку на додану вартість.

Порядок надання послуг з вивезення побутових відходів регулюється Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 (далі Постанова № 1070).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 646 від 05.11.2014 встановлено тарифи на послуги, які надає КП КВПВ:

— на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення у розмірі 55,56 грн/м3;

— на послуги з вивезення великогабаритних відходів 126,65 грн/м3.

Відповідно до п. 6 Постанови № 1070 обсяг надання послуг розраховується на підставі норм, затверджених органом місцевого самоврядування.

Пунктом 7 Постанови № 1070 передбачено, що норми надання послуг визначаються на підставі правил, встановлених центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Такими є Правила визначення норм надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджені ОСОБА_6 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 259 від 30.07.2010 (далі ОСОБА_6 № 259).

Відповідно до п. 1.2. ОСОБА_6 № 259 норма є кількісним показником споживання послуг з вивезення побутових відходів, які утворюються на одну розрахункову одиницю (одного мешканця для житлової забудови, одне місце в готелі, гуртожитку та ін.) за одиницю часу. У Додатку 1 ОСОБА_6 № 259 одиницею виміру для розрахунку кількості твердих побутових відходів в багатоквартирних та одноквартирних будинках є 1 мешканець, а часовим проміжком 1 рік.

З урахуванням необхідності сплати за житлово-комунальні послуги щомісячно (ст. 32 Закону України Про житлово-комунальні послуги) 1 рік розбивається на 12 місяців з відповідною рівномірною розбивкою вартості послуг.

На підставі ОСОБА_6 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 259 від 30.07.2010, Рішенням Харківської міської ради від № 215/06 27.12.2006 було затверджено норми утворення твердих побутових відходів у м. Харкові (зі змінами від 23.12.2011), відповідно до якого для мешканців будинків місцевих рад, будинків ЖБК та ОСББ, а також відомчих будинків середньорічна норма надання послуг з вивезення великогабаритних відходів на одного мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 0,15 м3, а середньорічна норма надання послуг з вивезення твердих побутових відходів на одного мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 2,15 м3.

Норма надання послуги встановлюється на одного мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 і складає 11,54 грн.

28.09.2016 КП «КВПВ» був прийнятий ОСОБА_6 №302/інф. «Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів», відповідно до якого:

— здійснювати з 01.09.2016 нарахування вартості послуг з вивезення побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, у розмірі 23,08 грн.;

— при зверненні споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, щодо проведення перерахунків вартості послуг з вивезення побутових відходів керуватись Інструкцією щодо організації проведення перерахунків вартості послуг з вивезення побутових відходів споживачами послуг.

Як вказує позивач, спірний наказ був виданий з урахуванням динаміки зростання кількості квартир, де відсутні зареєстровані споживачі та зростання обсягів надання послуг підприємством для упорядкування обліку нарахування вартості послуг з вивезення побутових відходів на підставі Публічного договору про надання послуг з вивезення побутових відходів від 28.12.2011, керуючись Законом України Про відходи, ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги та з метою збалансування доходів та витрат підприємства. Для цього було проведено аналіз вивезення твердих та великогабаритних побутових відходів від житлових будинків комунальної власності за 2014 2016 роки та системи нарахування за послуги з вивезення побутових відходів. Аналіз вивезення твердих та великогабаритних побутових відходів від житлових будинків комунальної власності вказує на те, що за 4 роки кількість осіб, зареєстрованих у квартирах зменшилась на 18 755 осіб, при зростанні кількості квартир 5 838 од. Обсяги вивезення побутових відходів, які не були оплачені населенням почали зростати та склали у 2014 році 197,3 тис.м3, у 2015 році 241,2 тис.м3, і у 2016 році 164,4 тис.м3. Загальні обсяги вивезення побутових відходів несплачені населенням за 4 роки склали  602,9 тис.м3 або у грошовому вираженні 43370,0 тис. грн.

У 2017 році обсяги вивезення побутових відходів, які несплачені населенням, суттєво зменшились та склали 54,1 тис.м3 або 2,4 % від загального обсягу  вивезення побутових відходів. Цей показник у 2015 році складав 10,8 %.

Крім того, як вказує позивач, КП «КВПВ» було отримано багаточисленні звернення громадян, пенсіонерів, малозабезпечених людей (споживачів), що мешкають в житлових будинках комунальної власності територіальної громади м. Харкова, які обслуговує КП КВПВ», та які своєчасно здійснюють оплату за надані послуги, стосовно фактичного проживання осіб (які згідно ст. 1 Закону України Про відходи є виробниками відходів) в квартирах (зданих власником в оренду), де відсутні зареєстровані споживачі, та несплати ними за послуги підприємства.

Відповідно до вищезазначеного наказу з 01.09.2016 нарахування вартості послуг з вивезення побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, здійснюється у розмірі 23,08 грн. на власника квартири та орендаря.

Зазначений розрахунок здійснено виходячи з середньомісячних обсягів вивезених понаднормових побутових відходів за цей період, затверджених середньорічної норми надання послуг з вивезення побутових відходів та середньорічна норма утворення великогабаритних відходів на одного мешканця будинків місцевих рад, будинків ЖБК та ОСББ, а також підвідомчих будинків, а також середньомісячної кількості квартир, в яких відсутні зареєстровані мешканці, за даними обліку КП Комплекс з вивозу побутових відходів».

Оскільки статистичний облік мешканців міста Харків з обєктивних причин не ведеться, то фактичний стан і обєми відходів (ТПВ та ВГВ) дозволяють розрахувати, що незареєстрованими мешканцями міста Харків за січень 2014вересень 2016 у середньому на місяць було 96 442 особи, а квартир,  де не має зареєстрованих осіб 45 543. Розділивши середню за місяць кількість осіб, що утворюють відходи — 96 442 особи, на середню кількість квартир, де відсутні зареєстровані мешканці — 45 543 квартири було отримано 2,12 особи (з округленням до цілого 2 особи). Тобто у середньому у квартирах, де відсутні зареєстровані особи, може проживати 2 мешканця, які не сплачують за послугу.

28.11.2017 адміністративною колегію Харківського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України (далі — відділення) у справі №1/02-24-17 було винесено рішення №158-р/к (далі рішення АМК), яким:

— визнано, що КП «КВПВ»,  відповідно до частини першої статті 12 Закону України Про захист економічної конкуренції за підсумками діяльності у 2016 році, січні-жовтні 2017 року та станом на листопад 2017 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова, з часткою 100 %;

— визнано, що КП «КВПВ», прийнявши ОСОБА_6 «Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів» від 28.09.2016 № 302/інф., яким встановлена вартість послуг з вивезення твердих побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, як за двох мешканців, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова;

— відповідно до статті 52 Закону України Про захист економічної конкуренції за порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, накладено на КП «КВПВ» штраф у розмірі 68000,00 грн.;

— зобовязано КП «КВПВ» припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведеного пункті 2 резолютивної частини цього рішення,шляхом скасування ОСОБА_6 «Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів» від 28.09.2016 № 302/інф., про що письмово повідомити територіальне відділення в 2-місячний строк з дня отримання рішення.

Приймаючи вказане рішення, адміністративна колегія виходила з того, що оскільки послуги в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова, надає лише КП «КВПВ», у споживачів відсутня альтернатива щодо отримання зазначених послуг у інших суб’єктів господарювання.

Прийняття КП «КВПВ» Наказу «Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів» від 28.09.2016 № 302/інф. може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, оскільки вони вимушені сплачувати вартість послуг у подвійному розмірі від встановленої вартості зазначених послуг.

За відсутності конкуренції на ринку надання послуг у визначених територіальних межах, окремі власники квартир житлових будинків, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, не мають альтернативних джерел придбання зазначених послуг, тому вимушені погоджуватись на умови КП «КВПВ».

Вказані дії КП «КВПВ» порушують законні інтереси споживачів, які залишаються незахищеними за відсутності ефективно функціонуючого ринкового механізму зі значною конкуренцією між учасниками ринку в межах в межах території м. Харкова, на якій знаходяться житлові будинки комунальної власності відповідної територіальної громади. Експлуатуюча поведінка КП «КВПВ» завдає шкоди інтересам населення, слабка позиція якого використовується на власну користь. Через відсутність альтернативних продавців, які могли б реалізувати достатню кількість послуг, КП «КВПВ» є торговельним партнером, стосунків з яким неможливо уникнути.

Отже, дії КП КВПВ, які полягають у прийнятті ОСОБА_6 «Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів» від 28.09.2016 № 302/інф., яким встановлена вартість послуг з вивезення твердих побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, як за двох мешканців, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Законузаконів України «Про Антимонопольний комітет України»Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.11.2017 №158-р/к у справі №1/02-24-17 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірне рішення є необґрунтованим, в його основу покладені припущення, а не доведені обставини, воно прийнято упереджено та не об’єктивно, при поверхневому дослідженні обставин справи.

На підтвердження протиправності дій позивача територіальне відділення вказує, що прийняття позивачем ОСОБА_6 «Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів» від 28.09.2016 № 302/інф., яким встановлена вартість послуг з вивезення твердих побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, як за двох мешканців, призводить до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, оскільки вони вимушені сплачувати вартість послуг у подвійному розмірі від встановленої вартості зазначених послуг, що є порушенням частини першої статті 13, пункту 2 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Згідно ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на  ринку є  дії  чи  бездіяльність  суб’єкта  господарювання, який  займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести  до  недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення  інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які  були  б  неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення  таких  цін  чи  інших  умов  придбання   або

реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування  різних  цін  чи  різних   інших   умов   до рівнозначних  угод  з  суб’єктами  господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання  додаткових зобов’язань,  які за своєю   природою або згідно з торговими та іншими чесними  звичаями  у  підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова  або  повна  відмова від придбання або реалізації товару  за  відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців,   покупців, інших   суб’єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Отже, заняття учасником ринку монопольного (домінуючого) становища хоча й може несприятливо впливати на конкуренцію на певному ринку, однак не є протиправною поведінкою. Для застосування санкцій регулятор має не лише встановити, що учасник ринку займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку товарів чи послуг, але й довести, що вона зловживає таким становищем. Особливістю цього виду порушення законодавства про захист економічної конкуренції є здійснення господарювання учасником ринку таких дій, які були б неможливі в умовах значної конкуренції на ринку. Зокрема, отримання прибутку не завдяки ефективній діяльності або високій продуктивності, а завдяки неправомірному використанню свого домінуючого становища, утриманню чи посиленню такого становища шляхом усунення конкурентів або обмеження доступу на ринок.

Закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, Антимонопольний комітет може здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів. Застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов’язок обґрунтувати існування об’єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.

Згідно ст. З ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями.

У ст. 42 ГК України визначається: підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У ст. 6 ГК України визначено, що в Україні забезпечується свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України, а також забороняється незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Підприємництво в Україні здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону (абз. 2 ч. 1 ст. 44 ГК України).

Таким чином, КП КВПВ працює в умовах необхідності:

1) обовязкового забезпечення послугою чітко визначеної частини міста Харкова та його мешканців (соціальна мета очищення міста від відходів, забезпечення санітарного благополуччя населення; економічна мета отримання плати за надання послуги);

2) отримання прибутку (основна мета підприємництва).

Законодавство України та укладені на основі нього договори передбачають право споживача на:

1) зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством (п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги; підпункт 6 п. 18 Публічного договору);

2) несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сімї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором (п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги; підпункт 7 п. 18 Публічного договору);

3) врахування пільг на підставі поданих виконавцю документів, що підтверджують право на пільги та їх розмір (абз. 2 п. 15 Постанова № 1070);

4) внесення за погодженням з виконавцем послуги у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги (підпункт 5 п. 18 Публічного договору).

На виконавця відповідно до вказаних прав покладаються обовязки:

1) розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості (п. 6 ч. 2 ст. 21 Закону України Про житлово-комунальні послуги);

2) зменшувати розмір плати за Послугу в разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сімї при відповідному документальному оформленні (підпункт 10 п. 21 Публічного договору).

Зі змісту спірного наказу вбачається, що в ньому не йдеться про зміну тарифу, адже норма та вартість вивезення побутових відходів на одного мешканця залишається не змінною, а йдеться про впорядкування процедури оплати послуги з вивезення побутових відходів для квартир з відсутніми зареєстрованими особами та фактичним проживанням двох або більше осіб.

При цьому, у спірному наказі (п.1.2) при зверненні споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, визначена можливість проведення перерахунків вартості послуг з вивезення побутових відходів відповідно до Інструкції щодо організації проведення перерахунків вартості послуг з вивезення побутових відходів споживачам послуг.

Отже, у власника, відповідно п.1.2 спірного ОСОБА_6 №302/інф. від 28.09.2016, є можливість звернутися до підприємства з письмовою заявою щодо припинення нарахувань за послуги у звязку з відсутністю у квартирі мешканців та  здійснення перерахунків.

Як стверджує позивач та, що підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, за період вересень 2016 року — грудень 2017 року по квартирам з відсутніми зареєстрованими особами було проведено 2072 перерахунки на загальну суму 168 763,21 грн. (в т.ч. за вересень — грудень 2016 року проведено 150 перерахунків на суму 16 137,33 грн.; за 2017 рік проведено 1772 перерахунки на суму 136 488,55 грн.), що складає в середньому 1,16 % від суми здійснених оплат та 1,02 % від нарахованих сум.

Викладене дає підстави суду дійти висновку, що спірний ОСОБА_6 №302/інф. «Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів» є економічно обґрунтованим, не змінює встановлений органом місцевого самоврядування тариф, адже норма та вартість вивезення побутових відходів на одного мешканця залишається не змінною, та не призводить до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, оскільки ним передбачена можливість власника звернутися до підприємства з письмовою заявою щодо припинення нарахувань за послуги у звязку з відсутністю у квартирі мешканців та  здійснення перерахунків.

Щодо доводів позивача про те, що відділенням неправильно визначено послуги як товар, суд зазначає наступне.

Відділення у своїй діяльності, відповідно до статті 5 Закону України Про Антимонопольний комітет України, керується Конституцією України, Законами України Про захист економічної конкуренції, Про захист від недобросовісної конкуренції, Про державну допомогу субєктам господарювання, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих законів. Таким чином, Відділення при реалізації наданих законом повноважень керується спеціальним законодавством, а саме Законом України Про захист економічної конкуренції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про захист економічної конкуренції терміни що вживаються в цьому Законі, мають таке значення, зокрема, товаром є будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери).

Щодо поданих позивачем до суду експертних висновків, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 98 ГПК України, висновок експерта — це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, імя, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обовязків.

Згідно ст. 101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Отже, враховуючи те, що подані позивачем експертні висновки не в повній мірі відповідають визначеним законодавчим вимогам, суд не може розцінювати їх як беззаперечні докази, які підтверджують вимоги позивача.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6819124129 Конституції України, ст.ст. 1213737476-7991129232233236 — 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28 листопада 2017 року №158-р/к у справі №1/02-24-17 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Стягнути з Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61022, м. Харків, м. Свободи, 5, Держпром, 6 під’їзд, 1 поверх, код ЄДРПОУ 22630473) на користь Комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів» (61140, м. Харків, пров. Золотий, 4, код ЄДРПОУ 33290649) — 1762,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 256257 ГПК України, рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач — Комунальне підприємство «Комплекс з вивозу побутових відходів (61140, м. Харків, провулок Золотий, 4, код ЄДРПОУ 33290649)

Відповідач — Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (61022, м. Харків, майдан ОСОБА_1, 5, Держпром, 6 під’їзд, 1 поверх, код ЄДРПОУ 22630473).

Повне рішення складено 21 травня 2018 року.

Суддя ОСОБА_7

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>